Эксклюзив. Телеведущая Анжелика Рудницкая - гостья ток-шоу "Люди. Hard Talk"

Влащенко: У нас сегодня в студии интересный гость, человек с безупречной репутацией, известная певица, общественный деятель, художник нжелика Рудницкая.

Здравствуйте, Анжелика. А вы себя кем считаете? Потому что, действительно, слишком много занятий у вас было. 

Рудницкая: У першу чергу я – людина. Тому що немає значення, чим я займаюся. Все, про що я говорю різними методами, ідея одна – я хочу говорити про мистецтво, про Україну. З музикою, теж до речі, був вдалий експеримент. Я багато гастролювала по європейських країнах і виступала в Південній Кореї. Але оскільки я україномовна співачка, то, напевно, говорити в музичному плані зі світом важче. А я не носій англійської.   

Влащенко: Я узнала, что вы член Наглядової ради асоціації благодійників України.А что это за ассоциация?

Рудницкая: Об'єднання людей, які займаються благодійністю і які проводять спільні конференції, обмінюються досвідом. Ця асоціація вручає нагороди. І щоб не було нечесних "нечесностей", зібрали людей, які мусять спостерігати, наскільки правдиво ці люди, які отримують нагороди, займаються благодійністю. Оскільки я займаюся цим, я знаходжуся всередині процесу, я бачу, які люди реально щось роблять, а які намагаються використати благодійність для того, щоб задовольнити власні амбіції.  

Влащенко: Какое примерно соотношение честных и нечестных благотворителей?

Рудницкая: Безумовно, це є. Якщо раніше ми менше це відслідковували, то зараз у час війни ми бачимо, як одні люди віддають останнє, а інші люди щось збирають і кудись ті кошти зникають. Якесь співвідношення  відсоткове я не можу назвати, але я як патологічний оптиміст скажу, що більше чесних. 

Влащенко: Почему по-прежнему делами армии занимаются волонтеры? Ранеными в госпиталях по-прежнему занимаются только волонтеры. Почему государство так цинично использует человеческую природу?

Рудницкая: Я завжди кажу, що у нас фантастична країна, але погана держава. І, звісно, держава повинна відповідати рівню свідомості країни і своїх громадян. На жаль, цього немає. Я не можу відповісти за державу, чому вона така погана, я не чиновник і ніколи ним не була, але для мене це теж важке питання, неприємне питання. Але я вважаю, що мій громадянський обов'язок – бути активною. Я це роблю для себе в першу чергу. Я хочу бути людиною. Для мене волонтерство чи благодійність – це нові назви старої опції, яка колись називалася людяність. Для мене важлива ця опція стара. Людяним бути нормально. А кожен відповідає в принципі за свої вчинки. Я дружу з багатьма політиками, з ними спілкуюся, я намагаюся отримати від них відповіді на питання, які ви мені зараз ставите, але я цих відповідей від них не отримую.

Влащенко: А вы сами никогда не хотели заниматься политикой?

Рудницкая: У мене була спроба. Я навіть якось балотувалася у Верховну Раду та отримала  непогані рейтинги, але потім я зрозуміла, що в мистецтві я можу зробити набагато більше, і це більш природно для мене. Хоча я борець по натурі.  

Влащенко: Самое лучшее, что человек может сделать в этом мире, – это заниматься тем, чем Господь ему дал заниматься. Когда люди пытаются занять несвойственное им место, это всегда грустно. Слава Богу, что Вакарчук и Руслана поняли, что это не их. А вот сейчас пошла Злата Огневич, совершенно молодая девушка. Как вы считаете, почему молодые люди вдруг идут в публичную деятельность?

Рудницкая: ЇЇ діяльність у принципі публічна, але в політиці вона – не профі. Мені би хотілося, щоб Злата Огнеєвич стала всесвітньо відомою співачкою (тому що в неї є для цього усі можливості) і представляла Україну як митець. Чому вона це зробила, я не знаю. Я чула всілякі плітки, чутки. Згодна, що кожен із нас повинен у першу чергу займатися тим, до чого в нього найбільше лежить душа. Те, що він найбільше розуміє. Але до цього розуміння треба дорости. Ми не всі доростаємо. Нам здається якийсь примарний успіх, що Верховна Рада відкриває якісь можливості. Може, й відкриває. Але є приклад того, як вона і закриває.  Наприклад, Повалій, прекрасна співачка, тут до неї немає претензій, але як депутат… Для мене це прикрість. Тому артистам треба бути обережнішими. Треба не хапатися за примарний успіх. Кожен розуміє слово успіх по своєму. Припустимо, для мене успіх – це жити в гармонії із собою і зі світом. І кращого успіху для мене немає. І все моє життя підпорядковано тому, щоб мені було спокійно, гармонійно, комфортно, а не отримати чергову медаль. Воно само все приходить. Коли ти робиш чесно і добре те, що ти хочеш робити, воно само приходить. А якщо не приходить, це тебе взагалі не хвилює, тому що ти не заради цього живеш. Тому політикою зараз – ні, а громадською діяльністю буду займатися і буду висловлюватися критично стосовно якихось речей. Якщо я не дока у фінансуванні, то у сфері культури мені не подобається нинішній вибір міністра культури. Можна все опанувати,  можна все вивчити, але навіщо комусь витрачати на вивчення проблеми багато часу, коли проблем море, якщо можна взяти людину, яка на цьому розуміється, і дати можливість реалізувати.    

Влащенко: Вы считаете, что Кириленко это человек чуждый для этой отрасли?

Рудницкая: Не зовсім так. Але поєднувати посаду віце-прем'єра і міністра культури – це означає для всіх людей, які займаються мистецтвом, що культуру знову віддали на відкуп, вона нікому не потрібна. А якщо ми не будемо займатися культурою, ми будемо мати знову і знову ті самі проблеми, які ми маємо на Донеччині і на Луганщині.

Влащенко: Надо ли нам в принцип Министерство культуры?

Рудницкая: Люди, які займаються мистецтвом, вони нічого не хочуть отримати від міністерства. Але є театри, музеї, бібліотеки,  архіви. Міністерство повинно ними опікуватися. 

Влащенко: Новейшая история Украины дала нам чуть ли не десяток министров культуры, и практически все они были более или менее неудачным экспериментом. Кто должен быть этот человек – министр культуры?

Рудницкая: У першу чергу це повинна бути людина, яка любить країну і яка розуміє, що культура – це величезна частина іміджу України у світі. Поки ми не знайдемо таку людину… Вона повинна бути причетна і до мистецтва, і вона повинна розумітися на менеджменті, повинна бути комунікабельною. Я думаю, що такі люди є. Зараз є величезна кількість людей з молодого покоління, які здобувають освіту за кордоном, але ментально вони все одно наші. Я думаю, що залучати їх потрібно. Можливо, навіть країні треба профінансувати навчання такої людини. 

Влащенко: У нас в театральном институте Карпенка-Карого есть факультет, который готовит менеджеров, управленцев в области культуры. Где все эти люди?

Рудницкая: У нас є фантастичний менеджер у культурі – Михайло Поплавський. Але наскільки Михайло Михайлович готовий був взятися за це, і наскільки чесними і прозорими будуть схеми і роботи Міністерства культури, тут уже можна дискутувати. Тому що все, що я читаю останнім часом, воно викликає в мене багато запитань. Але те, що він вміє вигадувати всілякі схеми, бути невтомним, знаходити людей, організовувати команди…

Влащенко: Вам нравится Поплавский?

Рудницкая: У мене, як у всіх людей, які вміють думати, подвійне ставлення до нього, тому що, безумовно, він викликає симпатію.

Влащенко: Все, что он создал, он реально сам создавал. О нем можно бесконечно спорить, но то, что нам нужны управленцы и менеджеры, это безусловно. 

Рудницкая: Я викладаю в Університеті культури і мистецтва і, як на мене, найбільша проблема – там немає інтелектуальної атмосфери. Я вчилася в Шевченка (університет, - ред..), і для мене це було дуже важливо. Ми обмінювалися книжками, ми дискутували по якихось суспільно-важливих темах. Студентське середовище, в якому я викладаю, воно цікаве. Студенти дуже різні, серед них є багато амбітних людей. Але вони всі зараз змушені думати, як заробити гроші для того, щоб вижити, для того, щоб допомагати батькам платити за навчання. І вже інтелектуальна складова, вона залишається на якомусь там десятому плані. Для мене це проблема величезна.

Влащенко: Вы написали роман. Вы сделали еще вторую книгу – с Оксаной Билозир. Что такое для вас эта литературная деятельность?

Рудницкая: Я не вважаю написання двох книжок літературною діяльністю. Це було б  занадто зухвало. Мені деколи хочеться писати, тому що все одно я журналіст, і я заточена на те, щоб писати, описувати. Першу книжку я написала за настановою відомого журналіста і телеведучого Сергія Руденка. Я тоді проходила курс реабілітації, вчилася ходити, мені нічим було зайнятися. Я не могла повноцінно працювати. Він мене спонукав написати жіночий роман. Я дуже швидко його написала. Я нікому цю книжку не нав'язувала, зробила презентацію, вона швидко дуже розійшлася. Було дуже багато приємних відгуків. А в цей же період ми якось пересіклися з Оксаною, і в нас народилася ідея зробити це спільно. Оскільки Оксана моя землячка, і я давно за нею слідкую, то все так поступово складалося. Ми два роки збирали матеріал.

Влащенко: Вы заболели в 2004 году. А что случилось с вами?

Рудницкая: З нічого народилася хвороба – і так само вона зникла. Я була паралізована. Того ранку я збиралася знімати кліп і просто не змогла іти. Я для себе вирішала, що в мене багато чого кращого є в житті, ніж хвороба, і тепер я про діагнози і хвороби розмовляю тільки з лікарями. Я про хворобу згадую тільки в контексті допомоги іншим позбавитися вічного комплексу залежності від якоїсь хвороби. Я, слава Богу, ходжу на підборах, багато рухаюсь, хоча мені здавалося в певний період, що це взагалі неможливо. І людям, які зневірюються, я кажу: "Головне – вірити!". У мене золота мама. Я приписую це диво зцілення моїй мамі.  

Влащенко: А для вас ваша жизнь изменилась после этого?

Рудницкая: Книжки почала писати. У мене, звичайно, були моменти відчаю, але потім, коли я зрозуміла, що я подумки малюю, мене це врятувало. Книжка – це вже було потім. 

Влащенко: То есть все ваши творческие начинания, они открылись как раз в этот период?

Рудницкая: Так. Можливо, мені треба було пройти через такі випробування, щоб в мені прокинулося якесь інше відчуття світу. Я менше почала виявляти себе публічно. Якщо треба мені залишитися попрацювати вдома чи в майстерні або піти десь потусуватися, то я завжди виберу перше. Я малюю, я знаю, що це моя місія, і я знаю, що я повинна це робити. При цьому я не продаю роботи, тому що мої роботи повинні розказувати про Україну в світі. І це такий дуже короткий спосіб дійти до сердець інших людей. І через серця, можливо, достукатися до їхнього розуму.

Влащенко: В 98-м году вы записали первую песню, а в 99-м уже стали заслуженной артисткой. Это очень молниеносная карьера .

Рудницкая: 5 років щодня три рази в ефірі.

Влащенко: Вам дали заслуженную артистку как телеведущей?

Рудницкая: Думаю, так. Це не було ніяк пов'язано з моїм співом.

Влащенко: Территория "А". Это был хороший бизнес?

Рудницкая: Я би сказала – екстремальний.

Влащенко: Это был момент, когда в Украине был создан такой мощный на те времена продюсерский центр, который генерировал молодые таланты, раскручивал их очень успешно. В те времена можно было подумать, что этот процесс будет только разрастаться. Почему не сложилось?  

Рудницкая: Ні, воно склалося. Просто поки в якийсь момент люди, які вважали, що вони повинні бути монополістами на ринку, не почали свідомо знищувати всі популярні проекти на той час.

Влащенко: Кто эти люди были?

Рудницкая: Вони і продовжують бути при владі. Але це ж мої припущення. Це ж не документально підтверджені факти.

Влащенко: Эти люди имеют отношение к шоу-бизнесу?

Рудницкая: Свого часу мали. Сьогодні – ні. Коли група людей хоче бути монополістом, всі інші їм – як кістка в горлі. Тому були знищені і "Золоті ворота", які свого часу дуже багато зробили, і "Червона рута", фестиваль, який дуже багато зробив для української музики, і "Територія А", і всі інші проекти. Коли нас було багато, то ми один з одним нібито конкурували, але… Все було дуже слабко. Шоу ще було, а бізнесу вже не було. Якщо згадати 98-й рік, це був дефолт, і було дуже складно.

Влащенко: Как изменилось ваше отношение к мужчинам за последние десять лет, когда вы пережили очень много? Какие мужчины вам нравились, когда вы были молодой девушкой, и какие мужчины вам нравятся сейчас?

Рудницкая: Я з дитинства дружу з хлопцями і, як хороша дівчинка, повинна любити поганих хлопців.

Влащенко: У вас есть вопрос ко мне?

Рудницкая: З чого починається Батьківщина на телебаченні?

Влащенко: Говорить правду. Делать честно и талантливо продукт, который ты делаешь. Любовь к Родине – это не слова. Если ты журналист – положи на стол продукт, и тогда я поверю, что ты любишь свою Родину. 

Рудницкая: Я теж вважаю, що коли ти чесно робиш (не заради виконання бізнес-плану, а це задоволення робити те, що ти любиш), тоді завжди знаходяться однодумці, і сили самі беруться.  

Влащенко: Спасибо большое. С нами сегодня была Анжелика Рудницкая, которая поразила меня простой человеческой искренностью. Это говорит о качестве человека.