Эксклюзив. Украинская певица Мария Бурмака - в программе "Люди. Hard Talk" - Люди. Hard talk

bnk.ua

Наталья Влащенко: Сегодня у нас в гостях человек, у которого нет врагов, которого все любят и которому мне иногда хочется сказать: "Ну, послушай, ты же, всё-таки, активный деятель шоу-бизнеса. С таким имиджем интеллигентной учительницы музыки слонов не продашь". Сегодня у нас в гостях Маричка Бурмака. Здравствуйте, Маричка.

Мария Бурмака: Привіт.

Наталья Влащенко: Вот это и есть мой первый закидон. Вот как можно существовать в шоу-бизнесе с имиджем интеллигентного человека? А как?

Мария Бурмака: Знаєш, мені дуже приємно, що я справляю на тебе таке враження…

Наталья Влащенко: На всех, на всех, без ложной скромности.

Мария Бурмака: Я зараз тобі розкажу, що абсолютно не на всіх. Ти просто з такими людьми, видно, спілкуєшся тільки, які якось адекватно сприймають мене і таких людей, як я. В шоу-бізнесі… Ну, я тобі скажу, є якась кількість, наприклад, радіостанцій, на яких я чула таку відповідь через свого директора, або там через електронну пошту, що … "Та Бурмака с ее непонятными словами, эта українська мова…". Я чула це не раз. Це по-перше. Не на всіх телевізійних каналах мене раді бачити – по-друге. Ти навіть собі не уявляєш, скільки є політиків… Бо я – не політик і не громадський активіст. Я – громадський діяч, напевно, з позицією громадянською, але я не член жодної політичної партії, як це комусь не здається дивним. Скільки у яких політиків скривлювалась фізіономія, коли вони бачили, що на ефір, наприклад, про квотування, про українську музику, взагалі, просто про культуру, вони бачили, що я буду серед опонентів просто отак. Тому в мене такого враження немає. Знаєш, вже десь в років 17-18 мені теж здавалося: чому мене не любити, як мене можна не любити. Оці всі шкільні якісь моменти (там, де погана поведінка, не дали медаль), я вважаю, це не рахується в дорослому житті. І потім я почала стикатися з тими моментами. І от зараз ти кажеш, що мене всі люблять. Ну, мені приємно було б, звичайно, думати так, але от як музикант… На дуже багатьох радіостанціях мою музику не хочуть брати, причому на одних радіостанціях можуть казати, що…

Наталья Влащенко: Неформат.

Мария Бурмака:….Неформат, дуже багато слів, слова, які ніхто не розуміє, і навіть такі речі, що "о, ця українська мова". І це я чую дуже багато років. Не на всіх телеканалах мене хочуть бачити. На різних телевізійних проектах, куди мене запрошують як людину, яка має певну позицію… Навіть, якщо ця людина буде мовчати, всі й так розуміють, що я можу сказати. До речі, були такі телевізійні ефіри, де було багато людей… І, врешті-решт, я там не буду розпихувати ліктями і нічого не говорила, але всі думали, що я щось сказала, бо приблизно я послідовна в якихось своїх позиціях. І тому я дуже часто стикаюсь з несприйняттям, зі злобою в свою сторону на цих різних шоу політичних. Є просто люди в політиці….

Наталья Влащенко: А тебе это больно вообще, вот когда ты… Ну, я могу сказать о себе, что есть очень много людей, которые меня не воспринимают, но, к счастью, я так скроена, что мне это совершенно "по барабану". Не потому, что я не люблю людей, а потому что, ну, наверное, это такой эгоцентризм. А вот ты как? Болезненно воспринимаешь критику или там… неприятие, или ещё что-то со стороны?

Мария Бурмака: Абсолютно по-різному. Буває ситуація, коли я знаю своїх моральних опонентів, і дуже часто на різних політичних ток-шоу, на які мене запрошують, саме нас зіштовхують. Ну, от такий, знаєш, "цирк" роблять. І в таких ситуаціях я приблизно знаю, що скаже ця людина, я до цього готова. Бувають ситуації, коли я згоджуюсь іти на якесь політичне ток-шоу… В мене була ситуація, що я після того вийшла і… Ніхто це не бачив, я ходила по парку і плакала і дзвонила своїм батькам, і говорила, що я попала в паноптикум. Я – одна зі своєю позицією, з якимись… Я, фактично, захищаю мову великої країни, культуру великої країни з величезною історією. Я в студії з такою позицією одна. І знаєш, що вони мене запросили для того, щоб була представлена і ця точка зору! Ну, і я, я не вчилась, знаєш, я політиком не збиралась бути. Я не збиралась бути циніком, я не збиралась бути людиною товстошкірою, я деколи… Мене це вражає. Мало того, я ж людина, яка пише музику, вірші, я сприймаю цей світ. Мені дуже буває деколи важко це пережити. Особливо, якщо я до цього не готова.

Наталья Влащенко: Маричка! Вот участие артистов… Одно дело, что у артиста есть гражданская позиция какая-то, которую он может высказать. Другое дело – участие артистов в политике. Оно всегда как бы воспринимается… Все явления дуальны в мире. Поэтому с одной стороны, я считаю, что это неправильно, когда говорят: вот она поехала на Евровидение, ведь она же защищала Партию Регионов. Какая разница, кого она защищала? Она же едет туда петь. С другой стороны, очень многие артисты пытались сделать карьеру через политику, участвуя в определённых политических событиях. И это тоже всегда заканчивалось, так сказать, неудачей. Мы знаем пример похода в политику Славы Вакарчука, которого я очень уважаю, Русланы. Ну, ничего они там не сделали в Верховной Раде. Видимо, потому что творческие люди заточены на какую-то другую жизнь. Ты вот, к твоей чести, ты участвовала и в Оранжевых событиях 2004 года, и сейчас была активным участником Майдана. Но насколько я понимаю, в тебе нет стремления стать действующими лицами, исполнителями, ну, непосредственно уже, публично, политики. Или я ошибаюсь?

Мария Бурмака: Ну, якщо говорити… 2004 рік, зараз події, а до того було студентське голодування на граниті, і я деколи натикаюсь на свої фотографії в інтернеті, а до того були різні студентські виступи в Харкові – з 1989 року. Вирішили встановити хрест в містечку Балаклава на Харківщині – теж я бачу свої фотографії. Тобто, я з 18 років в протестних настроях, проти системи, скажімо так. І я в цьому послідовна. І те, що я роблю зараз і робила, буквально, в подіях 2-3-місячної давності, – це послідовні мої кроки як людини. Я не могла бути ніде в іншому місті. І 20 лютого я була на… І була свідком найстрашніших подій мого життя. Я була на Майдані Незалежності, не як співачка, не як громадьський діяч, а як людина, яка встала вранці і тролейбусом поїхала на Майдан. Тому що припаркувати машину… Незрозуміло, де, що і як, і, взагалі, що це насправді буде. Тому я тут не те, щоб розділяю, а я вважаю, що музиканти, артисти, письменники і журналісти і всі інші, вони в однакових правах громадян знаходяться. Так само, я тобі скажу, що я зараз не вважаю, що люди повинні входити в "кухонну" оппозицію. І, насправді, це такий… Мені не подобається цей шлях, коли ми кажемо: "Політика – це не наше". Ми будемо тут все хаяти на кухні… До речі, це те, що відбувається зараз. З приводу мене. От, знаєш, в мене ніколи не було особливого бажання влади, тому що я, чесно кажучи, на своїх концертах, особливо коли це величезна аудиторія… Може, я зараз скажу нескромно, але я вважаю, що маю величезну владу над людьми саме в цей момент. Якщо ця людина в цей момент, коли ти співаєш будь- яку пісню, або це музика громадянського звучання, або це музика просто про силу духа, або це пісня про любов, і людина переживає в цей момент якісь емоції, подібні до твоїх, – це й є дуже велика влада над людьми, насправді. І влада духовна, можливо. Тобто якоїсь такої…

Наталья Влащенко: Ну вот, смотри. Ты очень много лет находишься в этой среде. Среди твоих друзей, знакомых, приятелей очень много политиков. Ну, так получилось, так сложилась жизнь, потому что действительно ты входила и сейчас входишь в тот сегмент общества, которому не всё равно, что будет со страной, которому не всё равно, что будет с нашим языком, с образованием, с государственностью и прочее, прочее. Тебе не обидно, что… И почему так случилось, что за двадцать лет, да, те люди, которые говорили, что они хотят счастья Украине, которые добивались и просили для себя серьёзный кредит доверия и становились политиками, в том числе, один из политиков несколько раз был, так скажем, в топе провластном, и твой брат Юра Павленко – двоюродный брат… Все они, когда дорывались до власти, все они занимались одним и тем же, фактически. Роман нужно писать такой. "Они расхищали Родину" называется. Вот. Только этим. Потому что в итоге, в итоге, до чего мы дожились – видно за последние полгода. Почему так случилось? Почему наша элита оказалась неадекватна своему народу? Потому что народ, прекрасный украинский народ, который действительно стремится к свободе, который не может жить под… в дерьме. Вот не может он! Все эти события за последние 20 лет: и голодовка студенческая, и события двух революций показали, что этот народ не может долго терпеть издевательств над собой. Он такой. И мне это страшно приятно, и вообще любому человеку это приятно, что вот ты есть часть этого народа. А элита наша каждый раз показывает себя вот таким вот образом. Почему так?

Мария Бурмака: Ну, це запитання глобальне, насправді. Так. Насамперед, скажу з приводу свого брата, Юри Павленка, тому що це мій брат дворідний, і я його люблю. І я би так не казала, що він належить до тих людей, що вони "розхищалі Родіну". Я повинна зараз просто захистити свого брата, бо він був міністром молоді та спорту, а останній час був уповноваженим з прав дитини. І я просто знаю, скільки насправді було зроблено. Тобто, це не я… Тобто, я не… Не кажу, як про себе, а це, все-таки, мій брат, це інша людина, але я би не плювала прямо так, зараз, наприклад, на нього.

Наталья Влащенко: Вот смотри, Маричка. Он же молодой человек, да? Ему не 80 лет. Он – молодой человек, который принадлежит к молодому поколению элиты. Вот сейчас что-то происходило. Он был на Майдане?

Мария Бурмака: Да.

Наталья Влащенко: Он был на Майдане, почему он публично никогда не высказывал свою позицию? Ведь он же был, фактически, в топе вот этого правительства, которое бесконечно виновато перед своей страной. Почему он не высказал… Во-первых, он не ушёл оттуда. Он не ушёл оттуда – он согласился стать частью этой системы. А как она работала – мы все знаем. Буквально любая шестерёнка этой системы работала на "откатах". Всегда! Я не могу ничего сказать. Я не знаю, вот у меня нет таких сведений, что и его система работала на откатах. Возможно, нет. Хотя, если это так, то значит, ему удалось невозможное. Но самое главное, мы никогда не слышали его публичную позицию, его публичное осуждение того, что происходит вокруг него. Возможно ли это для политического деятеля, для государственного деятеля, каким он являлся?

Мария Бурмака: Розумієш… Ну, по-перше, на Майдані. Так само він туди виходив. І якусь його публічну позицію в даній ситуації я не можу ані виправдовувати, ані давати оцінку, тому що це не я, насправді, якихось глобальних гріхів, або глобальних якихось… Те, про що ти говориш відносно системи, то я так само не можу за це відповідати – я просто не знаю. Я знаю, що він намагався піти у відставку. Врешті-решт, в неї пішов, коли цю відставку прийняли. Тобто, от розвернувся і пішов…

Наталья Влащенко: Это когда произошло? Во время Майдана уже? Ну, во время Майдана уже многие пошли в отставку.

Мария Бурмака: Да. Це було під час Майдану, і добре, що це сталося до цих подій. Але, насправді, тут якось судити і брати на себе місію якогось виправдання я не можу, тому що я просто можу навіть не знати якихось нюансів. Але я знаю, що… І я так само з ним їздила в якісь там дитячі інтернати, допомогала з дітьми і допомагала цим дітям, яким… От, наприклад, прилуцький, звідки походить наша бабушка. Це прилуцький інтернат для… Колонія там є така. Я туди так само їздила з ним не раз. Я бачила цю сторону його діяльності. І, врешті-решт, він на цій посаді, оскільки він до того був міністром молоді і спорту… І в плані там усиновлення дітей і питань дітей було зроблено багато, і я це знаю. То, відповідно, в цій ситуації, я сподіваюсь дуже сильно, що плюсів в його там знаходженні було більше. А якимсь чином… Ну, знаєш, це не можна зараз розповідати за брата, тому що я…

Наталья Влащенко: Да. В сущности, конечно, речь не столько о нём, а вообще, в принципе… Мне кажется, что большая проблема нашей политики состоит в том, что, мы… Мы как бы все не умеем извиняться. Мы все не умеем извиняться, потому что… Ну, скажем, Юля когда-то, в своё время, говорила очень много. Начиная, вот… "Обнесём колючей проволокой Донбасс" и т. д. Можно вспомнить многое, чего говорили и делали. Никто из них не сказал: я был неправ. Вот знаете, продолжают дальше жить наши политические деятели – так вроде бы ничего и не было на самом деле.

Мария Бурмака: Ну, розумієш, є просто ситуації, які… Навіть є люди, які зараз знаходяться при владі, які роблять, як мінімум, дивні кроки, і ми не можемо це зрозуміти. Що це, глупість?

Наталья Влащенко: Кого конкретно ты имеешь в виду?

Мария Бурмака: Я не… Знову ж таки… . В антитерористичній організації… . Зараз все, що я скажу, це буде, знаєш, це буде думка жінки, яка знаходиться вдома, яка не знаходиться там! Деякі кроки мені здаються, можливо... там… несвоєчасними. Мені дивно, як очільник одеської міліції міг під чесне слово бути відпущеним і втік за кордон. Я не знаю, як це сталося.

Наталья Влащенко: Под честное слово – это трогательно звучит.

Мария Бурмака: Да. І чому ці всі люди… Насправді, дуже багато з них… Ніхто з них не покараний. І де вони знаходяться? Наприклад, міністр Захарченко зараз знаходиться де? І чому, власне кажучи…

Наталья Влащенко: Говорят, в Москве.

Мария Бурмака: Я не знаю, де він знаходиться. Знову ж таки, взяти огульно і якимсь чином зробити, знаєш, таку тотальну, абсолютну люстрацію, взагалі, серед всіх чиновників, всіх журналістів, які, наприклад, мали відношення до якихось там мас-медіа, які належать, наприклад, людям, які абсолютно точно очорнені… Я би так зараз не робила. Тому що кожна людина, вона завжди має право і можливість залишатися порядною на своєму місці і перейти або не перейти якусь межу. Тобто є дуже мало людей, яким, насправді… Взагалі, хтось має право зараз дати оцінку, а хтось може закинути, що це людина кришталево чиста. Взагалі, жодного разу, наприклад, вона не пішла там проти в мінімальних моментах, скажімо, на дипломатичну згоду з власною совістю. Але є якась в цьому межа. І тоді, наприклад, це… Ну, це відчувається. Я не можу дати оцінку нікому. І не даю, наприклад, оцінки журналістам. Я розумію, що є люди, які в цей час просто брехали, які говорили аморальну брехню, яка шкодила, яка стала, в якійсь мірі, причиною, можливо, загибелі людей. А є люди, які намагались кожен на своєму місті внести якусь правду. Не всім це вдавалось. Тому якщо навіть говорити про чиновників – так. Але хтось, якщо згадувати, наприклад, Юру Павленка, хтось мав займатися дітьми в цей час. Багато справ було зроблено хороших. Я не починаю зараз казати: "Ні, я буду там ставати, скажімо, буду кидатися грудьми на амбразуру!". Але так є. Так само є якась кількість журналістів, яка не втратила людського обличчя в цих подіях. Тому що ми всі розуміємо, що є люди, які працюють на оппозиційних каналах, є навіть такі люди, які на цих каналах отримують заробітну плату. Їм є за що жити, і вони, ну, знаєш… Вони за свій революційний запал… Вони, в принципі… Вони на роботі знаходяться. І люди, яким…

Наталья Влащенко: Вони отримують гроші за свій революційний запал.

Мария Бурмака: Да. Є люди, яким не поталанило бути на оппозиційних каналах, але в них… Вони теж є непогані люди, в них є сім'ї, в них є, можливо, якісь побутові проблеми, і людям потрібна робота! Дуже багато, наприклад, чула так само нарікань на журналістів Вашого каналу. Я дуже багато чула нарікань на журналістів, наприклад, інших, не буду зараз називати каналів, радіо і газет, але навіть на цих каналах, які деколи… Я їду в машині, я чую ну, просто речі, які не піддаються свідомості, які вони починають… Беруть в московського експерта зараз інтерв'ю, і я це написала, я просто аж зупинилась в машині. І людина, Сєргєй Марков, каже, что вот, в Києвє хунта, вот всьо, боєвікі… Ведучий каже: "Дякую, до побачення" і виключає ефір. Тобто, я розумію, що на цій радіостанції, в цьому холдінгу так само працюють люди, яких я знаю. Ми всі – частина однієї країни. Але є люди, які знають межу і розуміють, що відбувається, а є люди, які просто, ну, просто ведуть себе аморально.

Наталья Влащенко: Ну, это, знаешь, как в знаменитой пьесе "Убить дракона": да, вы все там жили в этой системе, но почему ты, скотина, оказался лучшим учеником? Есть же лучшие ученики. Но если "лучшие"… Но если говорить о люстрации, мне кажется, моё мнение… Мне кажется, достаточно Уголовного кодекса. Просто, чтоб законы честно работали. А всё остальное – пусть голосует читатель, зритель, слушатель и т. д. Мне кажется, что немного есть людей, которые хотят слушать брехню, вообще. Постепенно люди в этом разбираются. Поэтому мне кажется, что все процессы эти должны идти таким естественным образом. Потому что люстрационные процессы, они же должны, во-первых, вовремя проходить, а во-вторых, они должны быть чётко обозначены законом, как это было в Прибалтике: члены Компартии и люди, которые работали на КГБ. Здесь понятно, по какому принципу. А когда я увидела проект люстрационного закона здесь, я, как обычно говорят, вскинула брови, потому что под такой закон можно подвести любого человека в этой стране. Поэтому это очень опасные вещи, как мне кажется.

Мария Бурмака: В мене, да, в мене є дві зараз таких ремарки, дві таких думки. Перша – дійсно про люстрацію. Хто буде проводити люстрацію? Тобто хто люди, які проводять люстрацію? В мене завжди виникає це запитання. Так, абсолютно точно, напевно, якісь люди не повинні більше ніколи бути допущені до влади взагалі. Абсолютно точно в категорію цих людей, вина яких… Або, дійсно, ти правильно кажеш: є Кримінальний кодекс і є певні правила і принципи, за якими людина може бути люстрована і повинно бути висунуте звинувачення. Але просто у нас країна була побудована таким чином, що для того, щоб вижити, 99,9%, напевно, підприємців повинні були обходити Податковий кодекс.

Наталья Влащенко: Конечно. И сегодня так точно же. Пока не будет скорректирован кодекс.

Мария Бурмака: Насправді, так от зараз сказати, шо давайте зараз всіх люструємо – це баба бабі сказала. Про медіа, взагалі. Я не вважаю, що зовсім правильно, що глядач і слухач повинен сам вибирати, де правда, а де неправда, і вибирати там скажімо, медіа-канал. Тому що інформаційна війна програна, і дуже багато людей не знають, що правда, а що неправда. Мені написала лист моя студентка зі Слов'янська, яка зараз там знаходиться. І вона написала… Гарна українська мова, адекватні люди, але вона мені написала, що говорять, взагалі, всередині.

Наталья Влащенко: Маричка, но тут вот я, извините, что я перебиваю, извини, но тут, опять же, та самая радиостанция, о которой ты говоришь. Не хочу их рекламировать и называть, я тоже написала пост в Фейсбуке об этом, я тоже их слушала, буквально неделю назад, и там ведущий просто на голубом глазу говорит о том, что, по всей видимости, Украина требует внешнего руководства и, скорей всего, это должно быть руководство России. Вот. Так вот, в этом месте, в этом месте – никакой люстрации. Это Уголовный кодекс. Это призыв к антигосударственной деятельности. И за это лишают лицензии. Всё. То есть если выполнять законы, которые есть у нас на сегодня, никакой люстрации не надо. Если люди занимаются подрывом государственной деятельности нашей – всё, они должны лишаться лицензии. Это очень просто. Для этого есть суды, правильно?

Мария Бурмака: Так. Але ж ти розумієш, так само скільки було медіа, телевізійних програм, каналів, які в нас це робили протягом 20 років не так прямолінійно. От дуже часто чулася така думка під час подій на Майдані, що ми всі беремо участь в подіях, які розвиваються по чиємось сценарію. Зараз ми можемо підозрювати, по чиєму сценарію, і бачити, як це розвивалося. Але це, по-перше, не дає нам право і не давало, як мені здавалося, не вчиняти по совісті, а закритися дома і чекати, що буде далі. Це раз. А по-друге, створювався, знаєш, такий, вот "русскій мір", причому, якогось такого другорядного пошибу, насправді. Ніби не було закликів до державного перевороту.

Наталья Влащенко: Мне не нравилась атмосфера, которая была в "русскомировских" СМИ. Естественно, это не может нравиться.

Мария Бурмака: Я кажу: "Русскій мір". Вот.

Наталья Влащенко: Я понимаю. Естественно, не великая русская культура. Но тут я всегда говорю: создайте контрпродукт. Самая большая проблема Украины за 20 лет это было то, как я считаю, что мы совершенно не заботились о своей национальной безопасности, о своей информационной безопасности. Противопоставьте этому продукту продукт, который будет пользоваться популярностью и который будет способствовать прославлению Украины, её развитию, – и вы будете правы, что называется. Всех же не перевешаешь. Вы никогда не сможете люстрировать всех людей, которые… Ну, разве что, если это против Уголовного кодекса. Маричка, хочу поговорить с тобой о культуре. Я часто задаю этот вопрос. Я не понимаю, чем 20 лет занимается в нашей стране Министерство культуры. Вот как ты считаешь? Сейчас квотное назначение министра культуры. Оно будет способствовать развитию украинской культуры?

Мария Бурмака: Я теж не знаю, чим займалося Міністерство культури. Тільки зараз, до речі, оце днями, я єдиний раз туди зайшла. Я знаю тепер, як туди заходити. Ніби така громадська організація "Асоціація діячів мистецтва". Я один раз там була, ну, і цього достатньо. З приводу призначення Жені Нищука. Квотне воно чи не квотне, я не знаю.

Наталья Влащенко: Ну, квотное. Это же майданное назначение. Это же не секрет.

Мария Бурмака: Є. Нищук є непоганим актором, є порядною людиною і не є пристосуванцем. Наскільки він є…

Наталья Влащенко: Недостаточно…

Мария Бурмака: Добре. Можна сказати, що міністр Новохатько був менеджером, міністр Остапенко був менеджером, до того була купа людей, які були саме менеджерами, і що? Тобто я, чесно кажучи, за великим рахунком, оскільки я не знаю, в чому полягає головна діяльність міністерства… Я так думаю, якщо це не стосується сфери, яку я розвиваю, якусь діяльність, бо я все життя, все, що я робила, я робила сама… То, можливо, це музеї, бібліотеки, фонди і, можливо, власне, цим вони будуть займатися, і буде якийсь, можливо, підйом. Просто, чесно кажучи, я не знаю. Але я би так огульно зараз не махала рукою саме на міністра культури, тому що я не знаю, що, власне кажучи, вони зробили. Я знаю, що вони будуть робити якийсь марафон з творами Шевченка. Це я знаю. Ззараз С. Проскурня цим займається, я його поважаю як режисера. По суті, я просто не вникала в те, чим займається Міністерство культури.

Наталья Влащенко: Маричка, мне всегда казалось, Министерство культуры не должно заниматься отдельными, даже очень хорошими ивентами какими-то. Министерство культуры должно формировать общую структуру, общекультурную позицию по стране, заниматься реформами, заниматься созданием индустрии, заниматься теми государственными сегментами, которые… Либо нужно их вообще уничтожить (например, государственные театры) , либо нужно их реформировать, да? Либо нужно создать государственный кинематограф, либо сказать, что этим у нас в стране будут заниматься только приватно. И самое главное, наконец, сделать закон новый о культуре, который мы ждём уже 20 лет. Вот этим, мне кажется, должно заниматься министерство. Но опять делать марафон... Потому что Вера Ивановна с Ющенко сажала калыновый гай, там ещё что-то делала, да? У нас каждый раз, когда приходит следующий министр культуры, они… Ну, я понимаю, почему они это долали. Потому что очень легко распорошивать, заниматься корупцией в сфере культуры. Там, конечно, не такие бюджеты, как в сфере палыва и энергетики, но, тем не менее, они там есть. И я понимаю, что через эти каналы очень легко пускать бабло, деньги, но заниматься настоящими реформами – вот это, конечно, проблема.

Мария Бурмака: А де свідчення того, що зараз це не робиться? От, чесно кажучи, ну, я не мала зустрічі зараз ні з міністром культури, ні з його заступниками чи взагалі з цією структурою. Я сподіваюсь, через півроку ми зможемо сказати.

Наталья Влащенко: На самом деле, посмотрим. У меня есть определённая, так сказать… определённые сомнения, что актёр может стать менеджером. Я хочу у Вас спросить: изменится ли структура нашего шоу-бизнеса или его работа, или его общий облик после того, как сюда перестали ездить российская "попса", российские певцы? Потому что несколько изменилась же ситуация, они нескоро сюда приедут. За исключением, может, отдельных каких-то очень.

Мария Бурмака: І взагалі, якщо б ми говорили зараз про мирний час, я вважаю, що в Україну, напевно, мають приїжджати гастролери звідусіль. Але, напевно, це якось має бути обумовлено в податковому законодавстві: яким чином українські артисти будуть більше захищені на своїй території, які несуть, власне, свою культуру, і це частина нашого бізнесу, насправді. Росія – величезна країна. Якщо ми говоримо зараз про Росію, то і ринок в Росії і для музики, так само і для шоу-бізнесу, не для творчості, а саме для шоу-бізнесу, більше в десятки разів, ніж Україна. Тобто музиканти, як і частина шоу-бізнесу, які повинні заробляти кошти, щоб і далі вкладати в музику в Україні, це зовсім інші обороти, аніж в Росії, і ми – частина їхнього ринку. Якщо підходити з бізнесових якихось там тверджень, то просто іноземні музиканти, іноземні актори повинні, напевно, платити більший податок, скажімо так.

Наталья Влащенко: Для начала – просто платить, потому что они не платили, насколько я знаю.

Мария Бурмака: От таким чином. Але це я кажу про мирний час. Якщо казати про час, який є зараз, то російські гастролери… Дуже багато з них, хто планували тут концерти і які, врешті-решт, не приїхали, це ті люди, які лили бруд, фактично, на Україну і на події, які тут відбуваються. Або підписували листи путінські. Ми це все бачили в інтернеті. Тому вони не хочуть зараз приїздити – хай не приїздять. Тому що ми зараз з Росією, важко про це говорити, але в стані війни.

Наталья Влащенко: Я поняла. Мне кажется, что Вы по своему творческому потенциалу и по своей такой творческой психофизике очень тяготеете к музыкальному театру. Это тот сегмент, которого у нас нет вообще в Украине. Потому что не приживается на постсоветское пространство культура мюзикла, культура музыкальных спектаклей. И хотелось ли бы Вам поднять вопрос?… Вот потому, что моя мечта, чтобы в Украине появился хотя бы один музыкальный театр. Вот в новом смысле этого слова, в современном смысле. Не хотелось ли бы Вам заняться этим вопросом создания музыкального театра?

Мария Бурмака: Хтось справедливо зазначив у ФБ, буквально днями я прочитала, що те, що зараз відбувається, насправді, це навіть іде не водорозділ україновомні – російськомовні, українці – росіяни. Це іде зараз боротьба між люмпенізованим суспільством, яке створювалось в Україні дуже довгий час, і людьми, які можуть мислити, які можуть вибирати, які можуть відрізнити правду від неправди. Так сталося, що, дійсно, наше суспільство люмпенізувалося довгі роки. Тому говорити про якісь взірці, наприклад, музичного театру, високого мистецтва – це те, що абсолютно точно дуже потрібно зараз. І потрібно людей туди запрошувати і знайомити з будь-якими видами більш якогось високого мистецтва. Це треба створювати, і тут саме потрібна державна підтримка. У нас народ привчений до зовсім іншої музики, до зовсім іншого театру, насправді, і такі структури при певних затратах… Вони можуть зараз просто не вижити.

Наталья Влащенко: Постсоветский театр умер, его больше нет. Он ещё как бы существует де-факто, вернее, де-юре. Де-факто его уже нет, потому что, как и весь, в общем-то, репертуарный театр… Нужно создавать что-то новое, нужно проводить театральную реформу и мне кажется, вот как раз в рамках проведения этой театральной реформы, которую надо бы уже инициировать, вот как раз можно было бы ставить вопрос. Теперь о телевидении. У нас есть несколько музыкальных каналов, но они все тоже очень постсоветские, да? Это как бы набор, это череда клипов, которые разбавляются такими полуграмотными ведущими, которые говорят казна-що, бозна-що в эфире и т. д. Говорить о музыкальном канале, ну, в таком европейском смысле слова, не приходится. И это, мне кажется, тоже можно было бы сегодня, если бы кто-то из бизнесменов захотел это сделать, потому что, на самом деле, это коммерчески очень прибыльный мог бы быть проект. Можно было бы уже сегодня писать концепцию этого. Потому что украинское телевидение… С ним же происходит то же, что и с театром. Оно умирает, это постсоветское телевидение, а на его месте пока только какие-то росточки, и что из них получится – непонятно. Сегодня… Не кажется Вам, что сегодня самое лучшее время, несмотря вот на всю эту ситуацию, для того, чтоб создавать что-то новое вот в этом смысле?

Мария Бурмака: Оцей час дав мені дуже велике відчуття і розуміння, чесно скажу. Я все життя відчувала себе одиночкою в цьому. Тобто й один в полі воїн. І ось зараз, коли зайшла мова про музичний театр, мені важко собі уявити, наприклад… Так? Бо моя музика не приносить матеріальних дивідендів дуже часто, але я все одно її пишу. Я записуюсь в студії, я вкладаю в це всі свої гроші. Ті пісні, які я виставляю на ФБ, я знаю, що це музика не те що некорпоративних концертів, а просто те, що я вкидаю у вічність. Через те з психологією такою, одиночки, мені складно уявити якісь такі кроки держави…

Наталья Влащенко: Комерційний проект.

Мария Бурмака: Абсолютно, якщо це буде мати певний успіх. А щодо телебачення, я якийсь час, чесно кажучи, з дуже великими зусиллями робила проект, який був єдиний на українському телебаченні, який називався "Музика для дорослих". Це був єдиний проект з живою музикою, з українськими виконавцями неформатними, з українськими виконавцями відомими…

Наталья Влащенко: Маричка, обидно что всё это закончилось?

Мария Бурмака: Не просто обидно, мені просто боляче. Бо цей проект був єдиний, і нічого не було запропоновано. Знову ж таки, це були гастролери: група "Ундервуд", група Mgzavrebi (укр. Мгзавребі, - ред.), група "Урмулі" з Грузії, це був просто продукт якісної музики. І не такий великий кошторис був цієї програми, але все одно вона була у виробництві задорога. Тому, чесно кажучи, мені здається, що можна планувати і думати про це, але в цей економічний час ніхто на це не підніметься фінансово, на жаль, з наших бізнесменів.

Наталья Влащенко: Послушайте, историю, вообще, делают одиночки. Поэтому, я думаю, что в нашей жизни происходит ровно то, что мы хотим, чтобы в ней произошло. Поэтому я бы, например, так не складывала руки. Я хочу… Мне показывают, что наш час уже добігає. И я бы хотела Вам задать несколько личных вопросов. Два личных вопроса. Неудачное первое замужество или не сложившееся? Неправда, может, оно было удачным, но не сложилось. Оно как-то блокирует отношения с мужчинами?

Мария Бурмака: Всі, хто мене знає близько, знають, що ніяк, бо з цим немає проблем, чесно скажу. На якийсь момент, коли я відійшла і перестало так сильно боліти, я зрозуміла, що просто, знаєш, є деколи такі причини, які… Люди не підходять, вони нібито… Їм і добре разом, але архитипично не підходять, але так сталося. І я зараз скажу, що я вдячна своєму колишньому чоловікові за те, що в мене є моя дитина, і вона не випадкова дитина в моєму житті. Як би ти почула, як вона зараз теж співає… Вона повинна була народитись. Я йому за це вдячна, я вдячна за те, що він зараз впливає на неї, допомагає у вихованні.

Наталья Влащенко: Ну смотри, у свободной же женщины есть, ну, какое-то количество флиртов, романов, там ещё что-то.

Мария Бурмака: Це так прекрасно.

Наталья Влащенко: Да, они начинаются, исчезают. Как-то… Ну, в общем, совершенно разные истории могут быть. Вот болят ли эти шрамы, когда, ну, там уже когда-то что-то не получилось, или нет? Или ты спокойно оставила будущее, в смысле, прошлое?

Мария Бурмака: Ні, звичайно, я кожен раз дуже сильно страждаю. Я деколи придумую якісь події в себе в голові, і навіть людина, про яку йдеться, вона не знає, що це було, і навіть не уявляє. Мої близькі друзі знають про це. Ну, я ж пишу. І в мене є… Були такі випадки, коли я знайомлюсь з людиною, яка не слухала мою музику. Я не розумію. Я кажу: я – це моя музика на 85%. Все, що в моєму житті переживається, все, що є, всі ці пісні, які я потім викладаю, я не можу не писати. Я на якийсь момент зрозуміла… Це жорстоко, звичайно, але я інакше не можу жити, інакше я писати не буду. Я не можу жити рівно. Все, що відбувалося, повинно було відбутися.

Наталья Влащенко: А Фрейд был прав в том, что сексуальная энергия для творческого человека, она туда уходит, адаптируется, и очень многим людям как бы достаточно быть и одним, когда они занимаются творчеством?

Мария Бурмака: Ні. Тобто, напевно, якийсь сенс в цьому є, але я не можу сказати те, що у мене взагалі не було таких періодів, коли я була, ну, зовсім, зовсім сама дуже довгий час. Був такий момент, що я могла страждати, переживати якісь історії, і, власне, це є причиною написання пісень – емоції. А тут відсутність або присутність сексуальних стосунків – це абсолютно немає ніякого значення. Тому що й ці стосунки деколи дають просто, ну, вибух емоцій, відчуття, що ти любиш цю людину, що ти надивитися на нього не можеш, і ти розумієш, що це може закінчитися скоро… Але, значить, я писатиму музику тоді. Ну що, тоді… Ну, це життя. Тобто я знаю, що деякі моменти, можливо, стануться, але мені їх треба буде пережити і йти далі, але зараз не думаю про це, бо радію тому, що є зараз.

Наталья Влащенко: І останнє питання. У тебя есть песня "Не бойся жить". Кажется, она называется "Не бійся жити". У меня такое ощущение, возможно, ошибочное. Ты – один из тех людей, за жизнью которых я слежу через ФБ, и мне интересно. Мне иногда кажется, что в тебе есть вот это вот… Вот иногда возникающий страх жить, что иногда ты подходишь к двери, открываешь её – и там есть что-то такое, в результате чего ты её закрываешь и возвращаешься назад, к этой музыке. Именно поэтому ты не можешь осуществить свой главный прорыв в жизни, да, такой творческий. Есть такое или нет? Или это я фантазирую?

Мария Бурмака: Да, таке є. Але все одно я вихожу за двері. Буває таке, що я знаю, що я зараз буду займатися музикою. І гітара, музика, спілкування з музикантами, народження чогось нового, воно просто – відхід в якусь іншу реальність. Хоча причиною написання все-таки є реальність. Але я, бувало, підхожу до дверей, і я все-таки вихожу. Тому що, розумієш… Що вважати головним проривом в житті? Якщо мені з різних країн світу люди пишуть. 12 років пройшло з моменту написання пісні "Не бійся жити". І я, як і всі пісні, це пісня, яку я пишу для себе. Це медитація була для себе. Мені було на якийсь момент важко. Я не розуміла взагалі, як я виживу, як я з цієі води… Як я на поверхню випливу. Але написала, виплила, і через 12 років мені люди пишуть про те, що ця пісня "допомагає мені жити". Або людина… Я зустрічаю людину, яка мені каже: я пам'ятаю, як я приїхала в Київ, іду по перону, в мене нічого немає, і нема де ночувати (а людина дуже успішна зараз), та раптом чую пісню "Лишається надія"… Тобто чи не є це головним проривом?! Тобто тут головний прорив, це не те, щоб твоя музика гриміла з кожного там радіо, наприклад, і тебе знали всі. Головне – це те, що ти глобально всією своєю творчістю позначаєшся на житті інших людей. А якщо говорити, "впізнаваність", Наташо, мене зараз… Дивіться, я почала в 89-му році…

Наталья Влащенко: Я не об этом говорила, нет.

Мария Бурмака: … в 89-му році я почала, зараз 25 років пройшло, так? Я не можу сказати, що я найбільш комерційний, успішний артист, зовсім ні. Але я… Мене впізнає майже кожна перша людина. І кожна третя людина, коли мене впізнає, – посміхається. Це значить, що я якісь хороші емоції пробуджую в цей момент. Неважливо, якою піснею, а життєвим шляхом. Тому я вважаю, що найбільший прорив – це те, що я дотепер пишу все одно. От запрошена на Вашу програму, наприклад. Це є такий життєвий успіх. В мене є дитина, в мене є любов, в мене є особисте життя. Я деколи можу закритися. Даю собі можливість. Я не все розповідаю всім. Я живу, я вчора записувалась в студії. Завтра теж буду записуватись в студії. В мене є ідеї, які я втілюю. Щось в мене втілити не получається, але добре. Деколи треба теж. Не все, щоб було радісно, деколи треба такі моменти, щоб зосередитись внутрішньо.

Наталья Влащенко: Это так. Что ж, у нас сегодня в гостях был человек, о котором я бы сказала, что вот такие люди подают надежду, потому что у них хватает мужества, у них хватает таланта и у них хватает совести остаться верным себе. Мне кажется, что это самое главное в жизни. Это то, что делает нас свободными, и то, что помогает стать свободными другим. Спасибо, Маричка, большое.

Мария Бурмака: Дякую.